Епоха Китаю як домінуючого світового покупця сільськогосподарської продукції, можливо, добігає кінця. Те, що прийде йому на заміну, може змінити світові ринки та спонукати сучасні країни-виробники переосмислити свої моделі зростання. Про це пише колишній єврокомісар з питань торгівлі (1999–2004) й генеральний директор Світової організації торгівлі (СОТ) у 2005–2013 роках Паскаль Ламі, передає «ПроАгро Груп».
Він зазначає, що протягом останніх двох десятиліть Китай був рушійною силою зростання світового сільського господарства, дефіцит імпорту сільськогосподарських товарів у 2024 році склав $124,5 млрд. Ці потоки є дуже концентрованими: Бразилія постачає понад 60% сої та 40% яловичини до Китаю, а США – ще 30% сої.
«Протягом цілого покоління світове сільське господарство було організовано за простою моделлю: постійно зростаючий попит з боку одного домінуючого покупця. Ця епоха зараз завершується», – зазначає автор.
Нещодавні кліматичні потрясіння, геополітична напруженість та торговельні збої виявили крихкість висококонцентрованих ланцюгів постачання сільськогосподарської продукції до Китаю. В результаті керівництво КНР зробило продовольчу самозабезпеченість ключовим елементом економічної та національної безпеки. Останній п’ятирічний план країни, опублікований цьогоріч у березні, підкреслює пріоритет продовольчої безпеки над іншими серйозними викликами.
Ранні сигнали свідчать про те, що Китай починає застосовувати ту саме методологію у сфері продовольства та сільського господарства, яка забезпечує йому світове лідерство в зелених технологіях, – наприклад, узгодження політики, капіталу та інновацій для підвищення внутрішньої продуктивності шляхом скорочення залежності від кормів та індустріалізації
«Найближчим часом попит на імпорт може почати знижуватися. Новий аналіз, проведений Systemiq, показує, що лише підвищення ефективності може знищити до чверті попиту на сою протягом цього десятиліття, що майже еквівалентно всьому експорту сої з США до Китаю у 2024 році та коштує близько 12 мільярдів доларів. Також прогнозується значне скорочення імпорту яловичини, птиці, молочних продуктів та яєць до 2030 року», – констатує Паскаль Ламі.
У довгостроковій перспективі цей зсув, ймовірно, стане структурним. Аналіз показує, що до 2040 року Китай може стати нетто-експортером птиці, молочних продуктів, яєць та морських продуктів, що зробить китайський експорт продуктів харчування конкурентною силою на світових ринках. Очікується, що Китай відіграватиме дедалі більшу роль у постачанні біовиробництва, інфраструктури та альтернативних білкових ресурсів на світові ринки.
«Цей поворот відображає перебалансування світових сільськогосподарських ринків. Ринки звикли до шоків пропозиції, які, як правило, тимчасові. Але це інша ситуація: шок попиту з боку найбільшого покупця системи змінить ринки на десятиліття вперед», – наголошує спеціаліст.
Країни-виробники першими відчують наслідки переходу Китаю. Для цих країн альтернативні ринків є недостатньо великими, щоб поглинути витіснену пропозицію у великих масштабах. Ризик полягає не лише у скороченні обсягів експорту, але й у зниженні цін, що негативно вплине на доходи фермерських господарств, оцінку землі, зайнятість у сільській місцевості та експортні доходи.
Водночас, збільшення внутрішнього виробництва в Китаї може посилити тиск на вже обмежені природні ресурси. Дефіцит води залишається структурною проблемою, а якість ґрунту в ключових сільськогосподарських регіонах обмежена. Розширення аквакультури та виробництва кормів також може збільшити тиск на морські екосистеми.
Як повідомлялося, минулого тижня під час саміту лідерів США і Китаю в Пекіні було досягнуто масштабної домовленості, за якою Китай зобов’язався щороку до 2028 року купувати американську агропродукцію на суму щонайменше $17 млрд, що є додатковим обсягом до попередніх зобов’язань по імпорту сої.
Джерело: Reuters
